Історія Юрія – це шлях людини, яка двічі без вагань стала на захист України. Після служби під час антитерористичної операції він повернувся до мирного життя, але з початком повномасштабного вторгнення росії знову взяв до рук зброю. Сьогодні прикордонник переконаний: усе, що він робить, – заради майбутнього своїх дітей та онуків.
Юрій народився й виріс у Харкові. Після навчання працював водієм автобуса. У 2015 році його мобілізували до одного з підрозділів Збройних Сил України, де він проходив службу у Військовій службі правопорядку та виконував бойові завдання на Донеччині.
«Я служив у Військовій службі правопорядку. Комусь може здаватися, що така служба далека від війни і не надто складна. Але повірте – роботи та відповідальності нам вистачало», – згадує Юрій.
Після демобілізації чоловік повернувся до Харкова й працював на аграрному підприємстві. Та вже у лютому 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, він одразу звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
«Я розумів, наскільки серйозною була загроза, тому знав – маю йти. До того ж уже мав військовий досвід, тож у своєму рішенні не сумнівався», – розповідає військовослужбовець.
Після мобілізації Юрій дізнався, що проходитиме службу в лавах Державної прикордонної служби України. Так він із Харкова потрапив до Чернівецького прикордонного загону.
«Досі не знаю, як так склалося, що з Харкова я потрапив аж до Чернівців. Але зайвих запитань не ставив – зібрався й поїхав», – говорить прикордонник.
Спочатку він охороняв українсько-румунський кордон, а вже восени 2022 року у складі зведеного підрозділу вирушив на Луганщину. Там виконував бойові завдання поблизу Кремінної та Сватового.
«Ворог бив по наших позиціях з усього, що мав, і постійно намагався штурмувати. Коли вдарили сильні морози, атак стало менше, але обстріли лише посилилися», – згадує Юрій.
Попри постійні обстріли та суворі погодні умови, прикордонники успішно виконали поставлені завдання й повернулися до місця постійної дислокації.
Згодом Юрій опанував нову військову спеціальність – оператора безпілотних літальних апаратів. Після проходження підготовки він став «очима» прикордонних нарядів, допомагаючи виявляти порушників державного кордону та координувати дії груп реагування.
Втім, найбільше військовослужбовцю запам’яталися випадки, коли безпілотник допомагав урятувати людські життя.
«Такі випадки траплялися не раз. Одного разу за допомогою дрона я помітив чоловіка, який лежав під деревом. Він уже не мав сил іти далі, а їжа та вода давно закінчилися. Коли група дісталася до нього, чоловік навіть не міг підвестися. Пам’ятаю, як він одразу випив велику пляшку води», – згадує прикордонник.
Сьогодні Юрій Анатолійович має велику родину – дорослих дітей і двох онуків. Саме вони є його найбільшою мотивацією продовжувати службу та боротися за мирне майбутнє України.
«Усе, що ми робимо, – заради майбутнього. А моє майбутнє – це діти й онуки. Я хочу, щоб вони жили у мирній країні. Тому наша головна мета – перемога», – наголошує Юрій.
